Понад три роки тому на центральному залізничному вокзалі Києва була реалізована креативна та красива ідея. В будівлі вокзалу розмістили табло з розкладом віртуальних рейсів до окупованих міст України: Донецька та Луганська, Сімферополя та Севастополя, Маріуполя та Бердянська.
Серед них виділявся рейс з Києва до Херсона, який став реальним завдяки звільненню обласного центру від російських загарбників. А нагорі красувався найсимволічніший рядок: “KYIV – PEREMOHA 20.22”.
Очікувалося, що в процесі деокупації українського Приазов’я, Донбасу та Криму всі віртуальні залізничні рейси стануть реальними. Але, на жаль, у 2023-му до розкладу внесли лише одну зміну: “KYIV – PEREMOHA 20.22” перетворилося на “KYIV – PEREMOHA 20.23”. Ще за рік “20.23” замінили на “20.24”. А потім від внесення змін і зовсім відмовилися.
Весь 2025 рік забуте табло простояло на столичному вокзалі з текстом “KYIV – PEREMOHA 20.24”. Немов своєрідний пам’ятник ілюзіям, для яких вже не знайшлося місця в 2025-му…
У році, що минає, Україна фактично визнала, що максималістська концепція нашої перемоги не буде реалізована в найближчій перспективі.
Що Маріуполь і Бердянськ, Донецьк і Луганськ, Сімферополь і Севастополь ще довго залишатимуться окупованими. І що зараз ми можемо домагатися лише замороження військових дій на більш-менш прийнятних для Києва умовах.
А ще нам довелося визнати, що ключовий партнер України – Вашингтон – перетворився на цинічного шантажиста, прихильного до Москви. Що вітчизняний запас міцності у війні на виснаження виявився меншим, ніж хотілося б. І що в розпал кровопролитної війни в Україні процвітають масштабні корупційні схеми за участю топчиновників.
Минулий рік приніс українцям багато розчарувань і страждань. І разом з тим 2025-й став для України роком правди. Гіркої, болючої, жорстокої – але правди. За останні дванадцять місяців правда зуміла дотягнутися до тих із нас, хто довго та старанно від неї ховався.
Будемо говорити відверто: практично всі неприємні тенденції 2025-го року чітко позначилися ще до 2025-го. Щоб їх оцінити, не потрібно було бути Нострадамусом: достатньо було просто дивитися на речі тверезо й реалістично.
Але і в 2022-му, і в 2023-му, і навіть в 2024-му від неприємного і незручного можна було абстрагуватися, і мільйони наших співвітчизників чинили саме так. А в 2025-му ця лазівка зачинилася.
Коли стало зрозуміло, що Київ не має достатньо ресурсів для звільнення всіх захоплених ворогом територій? Як мінімум після невдачі нашого контрнаступу позаминулого року. Тоді ж ототожнення української перемоги з легендарними “кордонами 1991 року” почало грати проти України. Будь-який інший результат бойових дій – тобто будь-який реалістичний сценарій – автоматично ставав поразкою українців.
Перегляд вітчизняних цілей у протистоянні з Москвою напрошувався вже в той момент. І тим не менше наша пропагандистська машина продовжувала експлуатувати старі гасла, що невблаганно віддалялися від реальності. А значна частина нашого суспільства продовжувала вірити в ці гасла.
Остаточне протверезіння настало лише в 2025 році і виявилося вимушеним.
Коли стало зрозуміло, що повернення Дональда Трампа в Білий дім несе серйозні ризики для України? Щойно скандальний американський політик знову вибився у фаворити президентських перегонів. Ані публічна риторика Трампа, ані його бекграунд не давали жодних підстав сподіватися на щось хороше.
Але поки не відбулася інавгурація 47-го президента США, про його майбутню каденцію можна було довільно фантазувати. Чимало українців зайнялися саме цим.
Вони фантазували про те, як напористий Дональд стане рішучішим союзником Києва, ніж слабак Байден; і як Трамп жорстко і швидко примусить Путіна до справедливого миру. Так тривало, поки в 2025 році старий-новий американський лідер власноруч не поставив хрест на подібних фантазіях.
Коли стало очевидно, що монополізація влади у воюючій Україні породжує різні зловживання – зокрема й корупційні? Задовго до резонансного “Міндічгейту” і відставки Єрмака з посади глави Офісу президента.
Зразковою правовою державою ми ніколи не були, а масштабна війна значно поглибила наші хронічні проблеми.
Негативні тенденції на Печерських пагорбах були помітні вже давно. Але до 2025 року на них можна було закривати очі – щоб не деморалізувати співгромадян і не дискредитувати Україну на Заході.
Саме такий шлях обирала більшість вітчизняних і зарубіжних спостерігачів. А після літньої атаки проти НАБУ й особливо після осінніх викриттів Міндіча і Ко подальше заривання голови в пісок виявилося неможливим.
Коли стало відомо про вразливість України у війні на виснаження? Звісно, не в 2025 році – на тлі рекордної кількості СЗЧ і неготовності нашої енергосистеми до ворожих атак, – а набагато раніше.
Як тільки агресор оговтався після провалу бліцкригу та пристосувався до тривалої військової конфронтації, проти України виступили два фактори: географія і демографія.
Явної переваги у війні на виснаження з РФ у нас не було спочатку. Але в недалекому минулому можна було переконувати себе й оточуючих, ніби Україна має таку перевагу. Ніби замороження бойових дій вигідне саме нашому противнику, і Кремль нібито зацікавлений у якнайшвидшому припиненні війни. Цей хибний наратив поширювався доти, доки в 2025 році Путін публічно не відкинув ідею припинення вогню.
У важкому 2025 році Україна не програла війну. Україна не була переможена російськими загарбниками. Україну не вдалося примусити до капітуляції перед Москвою. Але багато українських ілюзій справді зазнали поразки і беззастережно капітулювали – капітулювали перед правдою життя.
Такий головний підсумок року, що минає. І він змушує нас знову задуматися про роль ілюзій і правди в розпал великої війни.
Хтось вважає, що навіть найгіркіша правда краща за зручну і комфортну ілюзію. Тому що правда не дозволяє відірватися від реальності. Що раніше ви відмовляєтеся від ілюзій і приймаєте незручну правду, то краще для вас. То вищі ваші шанси вчасно адаптуватися до військових реалій, підготуватися до несприятливих сценаріїв і знайти оптимальне з можливих рішень.
А інші впевнені, що ілюзія – це потужна психологічна зброя, незамінна під час війни. Ілюзія піднімає моральний дух населення. Ілюзія дарує людям сили для подальшої боротьби. Ілюзія надихає бійців на передовій і підтримує цивільних в тилу. Що довше вдається залишатися під владою ілюзій, то краще для країни, що воює.
Але, як ми змогли переконатися, рано чи пізно правда все-таки бере своє. Що пізніше відбувається прозріння, то жорстокішою для мільйонів людей виявляється ця незвана правда. І, на жаль, 2025 рік довів це з усією очевидністю.
Михайло Дубинянський, для УП
Джерело:pravda