Минає 22 роки від часу загибелі лідера Народного Руху України В’ячеслава Чорновола. Втрата непомірна для тих, хто бачив Україну справді демократичною і незалежною державою, без масштабної владної корупції, соціально справедливою і правовою. Чорновіл був одним із яскравих політиків, який, пройшовши складні випробування політичної і партійної “кухні”, наскрізно бачив як і що потрібно робити далі. Тому його публічна активізація наприкінці 1990-х років була цілком вмотивованою і виправданою.
У цей час в Україні відбуваються складні, а в чомусь і переломні події. Намагання Чорновола подолати партійну кризу й об’єднати навколо Народного Руху України націонал-демократичні сили викликали страх і невизначеність перспектив серед тогочасної кучмівської влади й олігархів, які почали накреслювати свої монопольні плани щодо соціально-економічного й політичного життя в Україні. Саме тоді Чорновіл, бачачи таку загрозу, активізував свою політико-партійну діяльність, чим неабияк переполохав навколовладне середовище. Він ламав їм плани у всьому: від стратегічних державно-національних – до меркантильно-приватних інтересів. Думається, що та трагічна подія, яка сталася 25 березня 1999 року, була викликана і цими обставинами…
Так чи інакше, але після загибелі В’ячеслава Чорновола змінюється сутнісна парадигма як політичної, так і партійної системи України. Авторитарний стиль управління керівництвом держави посилюється, з’являється монопольний лобізм “багатовекторної політики”, яку поширюють в маси недемократичними, а в багатьох випадках навіть, переважно, насильницькими методами провладні партії. Поступово відбувається глибинний відхід від принципів публічно-управлінських відносин, формується вертикаль відчуження владної еліти від народу. Монополізація СДПУ(о) зрощує партійний апарат із державним, що вподобляється до сумного досвіду минулої комуно-радянської системи.
Фактично Кучма і близький до нього олігархат породжують комерціалізацію партійних проєктів. Тогочасні партії-лідери беруть на озброєння політику популізму як ідеологію дешевого освоєння народних інтересів. Під прикриттям тогочасної влади здійснюється їхнє поглинання масової політичної культури. Це стає вигідною тактикою, яка приносить успіхи на виборах.
Відтак, характерною особливістю тогочасних змін стає швидка комерціалізація партійної системи. Це нанесло болючого удару по націонал-демократії в Україні, ядро якої у 1990-х роках займав і Народний Рух України. І Чорновіл це помічав, намагаючись попередити такі загрози…
Відтак, втрачається популярність масових демократичних партій, зростає народна апатія і зневіра в їхній ефективності. Невдовзі це отримало вірусне поширення. На межі століть формуються нові засади партійних структур національного спектру із яскраво вираженим вождистським типом. Серед них – ВО “Батьківщина” (1999), “Європейська Солідарність” (2000) (особливо після 2014 р.), ВО “Свобода” (2004), “Наша Україна” (2005) та інші). Але всі вони у своїй діяльності в додаток до переважаючого партійного вождизму спиралися на практику помітного відхилення від націонал-демократичних цінностей і на відчутне вкраплення в організаційне життя олігархічного чинника. Останні дві особливості були неприйнятними в партійній ідеології Народного Руху України часів Чорновола, неприйнятними вони, вважаю, залишаються і сьогодні.
Тому настав час НРУ відновлювати свої позиції в умовах існуючої партійної системи й принципово відроджувати довіру громадян до націонал-демократичної ідеології. Більшість штучних неідеологічних партійнійних проєктів, як показує історія, не довготривкі. Слід відстояти традиціоналістські національні, ідеологічні та державницькі маркери. Треба пам’ятати, що завдяки націонал-демократії Україна здобула державну незалежність. Політичні опоненти і вороги сьогодні закидають, що ця ідеологія зараз є не популярною в Україні. Не погоджуємося з цим, оскільки націонал-демократія має достатню підтримку українців. Інше питання, що є необхідність вмотивованої актуалізації цієї підтримки. Її невідступна запорука – збереження і примноження національних та публічно-демократичних традицій. Більше того, націонал-демократія користується популярністю і в Європейському Союзі, навіть попри звинувачення її в євроскептицизмі.
Тому сьогодні постає необхідність відродження Народного Руху України саме в диспозиції авангардної ролі партії в процесі боротьби з олігархатом та популізмом. Саме ці дві найбільші загрози є перепонами для поступу цивілізованої української демократії. Народний Рух України повинен міцно стати на чолі націонал-демократичної ідеології як державотворчої програми майбутнього України. Через це, враховуючи традиції партотворення і державотворення в Україні, лідери партії повинні кардинально змінити ставлення до організаційної та ідеологічної розбудови Народного Руху України! Водночас, це буде даниною шани його лідерові, одному із його творців та ідеологів, Героєві України – В’ячеславу Чорноволу.
Вічна йому пам’ять!
Маріан ТОКАР, голова Координаційної ради Закарпатської крайової організації Народного Руху України