Закарпатська крайова організація
Народного Руху України
Немає в нас бандерівців та москалів, східних і західних. Всі ми — народ України.
В’ячеслав Чорновіл

З’їзд руських учених у Львові в жовтні 1848 року

13 переглядів

Николай Устіянович, парох Славська, піддав „Головній Руській Раді” думку про потребу скликання зїзду „письменників і прихильників народної просвіти”. Думка отся принялась і приступлено до скликання зїзду руських учених.

Відозву з запрошеннєм учених руських на зїзд до Львова, на день 19. жовтня 1848, оголосили 1. вересня 1848: Николай Устіянович, Іван Товарницький, Мих. Малиновський, Теодор Леонтович, Іван Заржицький, Іван Слимаковський, Іван Жуковський, Лев Сосновський і Іван Борисикевич.

Завданнєм сего зїзду руських учених було:

1) Установити для язика нашого однакі форми, та для письма нашого приймити найвідповіднійший правопис (писовню), висвітлити ріжницю мови нашої від язика старославянського, також від російського і від польського.

2) Дати ученим нашим нагоду, щоби до себе зблизили ся і получили ся до спільних праць літературних.

3) Утворити інститут народний на спосіб „Мати Чеської“ як охорону нашої літератури.

В сій відозві було сказано: „Без всякої ріжниці нашого політичного пересвідчення о щастю народнім, без ріжниці ісповідання, получім ся всі Русини в тім сильнім переконанню, що правдиве щастє народови нашому тілько на підставі просвіщення зацвисти може.“

Тут годі не згадати про знаменні перепони зїзду руських учених у Львові в р. 1848, що зображує нам очевидець Стефан Качала ось якими словами (Polityka Polaków, стор. 292): „В дні отворення сього зїзду ґраф Ґолуховські, тоді віцепрезидент намісництва, листовно остерігав о. Куземського, провідника Ради руської, щоби зїзду не отвирано, бо його розжене ґвардія народова. В обуренню питали Русини:  Чи ґвардія народова провадить уряд в краю? Та коли з провінції багато зїхалось було до Львова, треба було щось зробити і тому вислано депутацію до коменданта Генерала Гаммерштайна з запитом, чи побоювання порушені віцепрезидентом є того роду, що збори не можуть видбутися?

Головний комендант дав успокоюючу відповідь і збір відбув ся.

В часі нарад повідомлено їх провідника, що кінна Гвардія народова випроваджує свої коні, але нема страху, бо ґенеральна команда запорядила відповідні протиспособи.

Отсе було перше свобідне зібраннє руських учених в їх питомій батьківщині…

Наради зїзду руських учених, при участи около сто осіб, відбували ся від 19. до 26. жовтня 1848. р. в музейній салі духовної семинарії у Львові. Нарадам проводив о. Михайло Куземський.

О. Іван Жуковський відчитав програму зїзду і пояснив її; о. Лев Трещаковський, парох з Рудна під Львовом, виголосив промову про потребу подбати про наші справи господарські (економічні), та о. Николай Устіянович визначився своїм красномовством, висказуючи яка праця жде нас, заки дійдемо до свого відродження. Одначе, — сказав він, — ні ворожий польський табор ні жмінка його руських прихильників не може відстрашити нас від сьої праці. Осередком життя народу стане рідна мова, що у вікових боротьбах трохи не останним лишилася для нас майном. Тільки на власних підвалинах підноситься честь народу…

Як організатор літературної роботи виступив товариш Маркіяна Шашкевича: Яків Головацький.

На сім зїзді відчитав він: „Розправу о язиці южно-рускім і єго нарічіях”, в котрій виказував: „мильність виображень, начеб то мало-руский язик був нарічієм польського або знов велико-руского язика…”

„Зїзд учених” поділив ся на секції та у важнійших справах відбувалися наради злучених секцій. З нарад і ухвал сего зїзду годиться згадати: піднесеннє потреби засновання господарського товариства; видання історії Руси; заведення окружних читалень; заложення історичного товариства і організації шкільництва, — а найбільше часу зійшло на спорах за мову, народну чи церковно-славянську, і за правопис, між фонетиками і етимольоґами (йороборцями і йорофілами…)

Зїзд руських учених у Львові дав також почин до завязання наукового товариства „Руська Матиця” у Львові.

Перший зїзд руських учених був явною маніфестацією галицьких Українців, що вони бажають на національній основі розвивати свою народність, мову і літературу…

В отсім знамені історичнім шукаймо того західного коріння нації української, котре відживало і пускало на провесні свої живі парости.

[«Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914» на підставі споминів написав д-р Кость Левицький, Львів, 1926, с.41-44]

Джерело: zbruc.eu