Закарпатська крайова організація
Народного Руху України
Перебираючи в пам’яті тюремні роки, пригадую, як було важко у перші дні після першого арешту. Мене кинули в камеру до смертників. Хотіли відразу зламати. Але мене не можна було зламати, адже я вже тоді написав свої книги “Правосуддя чи рецидив терору” і “Лихо з розуму” – про те, як хтось ламався, а хтось вистояв.
В’ячеслав Чорновіл

Михайло Брайчевський: Русь хрестив князь Аскольд, а не Володимир

585 переглядів

Михайло Юліанович Брайчевський — видатний історик, археолог, філософ, художник, письменник, перекладач з іноземних мов. Народився 6 вересня 1924 року у місті Києві. Батько Юліан Карлович походив із галицької шляхти, а мати Віра Архипівна — корінна росіянка. В 30-х роках XX століття батько був вимушений спалити всі родові документи, щоб уникнути можливого переслідування НКВС. Мати бачила в синові майбутнього лікаря, а батько хотів, щоб Михайло займався мистецтвом. Та Михайло Юліанович обрав інший шлях і в 1944 році вступив до історичного факультету Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка. З 1945 року паралельно слухає лекції на філософському факультеті. У цьому ж році починає роботу в інституті археології Академії наук. Така багатогранна діяльність формує у молодого вченого зацікавленість до самостійних наукових пошуків, їх аналізу та правдивих неупереджених висновків. Закінчивши університет з відзнакою у 1948 році, починає постійно працювати в інституті археології Академії Наук України. 

Він віддає перевагу дослідженню ранньослов’янських старожитностей 1 тис. років до н.е. та проблеми черняхівської культури, її взаємозв’язків з різними частинами Римської імперії, впливу черняхівських племен на становлення ранньослов’янських культур другої половини першого тисячоліття нашої ери та першої східнослов’янської держави — Русі. Молодий вчений стає одним із провідних фахівців тогочасної славістики. Одна за одною починають виходити наукові монографії: «Римська монета на території України», «Коли і як виник Київ», «Біля джерел слов’янської державності». З групою однодумців створює республіканське товариство охорони пам’яток історії та культури.

Михайло Брайчевський (1924-2001) — український історик, археолог, філософ, письменник, перекладач

У 1966 році Михайло Юліанович пише трактат «Приєднання чи Возз’єднання». У цій науковій роботі він блискуче доводить фальшивість тез радянської ідеології щодо Переяславської угоди 1654 року. До 30-х років вважалося, що це було об’єднання феодалів для поневолення українського народу. З 1937 року з’являється сталінська версія — що російський царат був рятівником від поневолення шляхетською Польщею, яка буцімто була меншим злом. А вже з 1947 році була запроваджена теорія «російського старшого брата». Михайло Юліанович у цій науковій праці робить наступні висновки:

1. Феодальні порядки були реставровані в повній мірі та в найжорсткіших формах повного і завершеного кріпацтва, що межувало з рабовласництвом.

2. На зміну дрібнобуржуазному сільськогосподарському виробництву знову прийшло латифундіальне, засноване на застосуванні кріпосної праці.

3. Політична автономія України була ліквідована остаточно в другій половині XVIII століття.

4. Значний крок назад зроблено у сфері культурного життя. Країна з майже стовідсотковою грамотністю перетворилася на країну з майже суцільною неписьменністю. Найталановитіших українців зараховують до переліку діячів російської культури.

5. Українська мова була заборонена ще на початку XVIII століття спеціальним указом Петра I, виданим у 1720 році.

Усе це, звичайно, було наслідком не «возз’єднання двох братніх народів», а класового зговору з російським царизмом української шляхти та старшини, яка заради своїх класових інтересів зрадила свою національність, інтереси своєї країни, свого народу.

Трактат «Приєднання чи возз’єднання». Написаний в 1966 р., надрукований в Торонто у 1972 р.

Життя вченого ділиться на час до написання цього твору і після. На вимогу ідеологічного відділу ЦК КПУ його звільняють з роботи восени 1968 року через причину скорочення штату. Було наказано відмовляти йому в будь-якому працевлаштуванні. Тільки через десять років вчений зміг влаштуватися позаштатно у київській постійно діючій експедиції. 

Трактат «Приєднання чи возз’єднання» став по суті ідеологічним потужним вибуховим матеріалом, закладеним під фундамент всієї радянської ідеологічної машини. Маємо віддати належне захоплення мужністю та відвагою Михайла Брайчевського, що, з повним розумінням наслідків та нерівності сил, кинув виклик страшній злочинній системі. Йому заборонено друкуватися і тому його праці ходять з рук у руки самвидавом. Проте за кордоном його праці друкуються, що дуже дратує тогочасне партійне керівництво України. 

У 70-х він пише книгу «Утвердження Християнства на Русі». Ця книга була видана тільки у 1988 році. Папа Римський Іван Павло ІІ, ознайомившись з нею, високо оцінив її і запросив Михайла Юліановича на аудієнцію. Звичайно, комуністичний режим не дозволив авторові цю подорож. На думку Є. Сверстюка, з усього загалу фахівців-істориків тільки Михайло Брайчевський зміг фахово оцінити цю тему.

Головною думкою в цьому творі є твердження, що хрестителем Русі був князь Аскольд. Брайчевський вважає, що християнізація — це складний процес, що простягнувся на віки, і що офіційно Русь хрестив князь Аскольд у 860 році. Особисто Михайло Юліанович вважав Літопис Аскольда своїм найбільшим досягненням. На доказ цього в Константинопольському списку під номером 61 з’явилася нова Руська єпархія. Теза російської пропаганди про братні народи базується на так званій «Володимировій легенді». Постать Володимира Великого описана в хроніках про його світське життя. За правління князя у жертву язичницьким богам були принесені святі мученики Федор та Іоан. Про його непристойну поведінку писали навіть посли інших держав. Вся історична роль князя Володимира полягає в тому, що він ввів християнство у роль державної релігії Русі. З Візантійських літописів чітко випливає, що перше хрещення Русі припадає на час правління князя Аскольда. Ці ж літописи зафіксували християнство Ольги. Візантійські літописи також повідомляють про заперечення Константинополем, а пізніше і Римом, факту «рівноапостольного подвигу» Київського князя Володимира. Святитель Кирило Туровський, згадуючи князя, не називає його «святим» або «рівноапостольним». Рукопис Студійського уставу XII століття київського походження містить під датою 24 липня життєпис князя Володимира, але слова «рівноапостольний» або «святий» у ньому відсутні. Лаврентіївський літопис у липні згадує святих Кирила та Улиту, але не згадує Володимира.

Нова віра почала поширюватися в Європі з першого століття. На початкуIV століття християнство було визнане у Римській імперії. На зміну рабовласницьким відносинам прийшли феодальні, тому була потрібна нова ідеологія. Саме цей процес збігся з управлінням Аскольда. Після свого вдалого походу на Константинополь він запровадив християнство на Русі. Про це написано десятки повідомлень у місцевих та іноземних джерелах. Головним та найавторитетнішим документом вважається енцикліка (окружне посланіє) Константинопольського патріарха Фотія, який здійснив обряд хрещення Аскольда та його наближених. Фотій писав: «Не тільки болгари повернулися до християнства,  а той народ, про якого багато і часто говорять і який перевершує брутальністю і звірством, тобто так звані руси… І в них запала така жадоба віри і ревність, що вони прийняли пастиря і з великою ретельністю виконують християнські обряди».

Важливими також є свідчення Костянтина Багрянородного, що посідав імператорський престол з 913 до 959 роки. Він користувався надійними джерелами. Описують перше хрещення і візантійські хроністи XI століття, такі як: Скилиця, Зонара, Михайло Гліки, та інші. Як бачимо, цей факт широко зафіксований у грецькій історіографії.

Також свідчення про це є в працях східних авторів — у ібн Хордадбега, алМарвазі, ал-Масуді. Вони також повідомляють про запровадження християнства на Русі задовго до Володимира. Фотій в енциклії пише про надіслання на Русь архієрея, про його успішні прибуття на місце і діяльність, про міцне утвердження християнської віри, про ентузіазм населення. На Русь був посвячений архієрей Михайло Сирина. З ним на Русь прибули шість підпорядкованих йому архієпископів. Михайло Сирина разом з князем Аскольдом подбав і про підготовку на Русі власних церковних кадрів з місцевого населення. Для цього було засноване училище, куди брали дітей суспільної верхівки для навчання книжного. Без сумніву християнство, як релігія, утвердилося на Русі і його сповідувала переважна частина суспільства.

Для імперської росії було важливо створити міф про єдиний народ, щоб підвести ідеологічний фундамент під цю ідею. Петро І, а після і Катерина ІІ, знищили архіви тогочасної України та росії. Для своїх кишенькових істориків Карамзін раптом знаходить літописи в Іпатіївському монастирі. Основним документом є «Повість врємєнних літ», де київський літописець Нестор описує, як потрібно для імперії, історію Русі. Звичайно, знайдено копію, хоча особистий секретар Катерини ІІ О. Храповицький інформує, що бачив оригінал. На перший план виходить хрещення Русі святим і рівноапостольним Володимиром. Звертаємо увагу, що жоден літописець упродовж 500 років після його смерті так князя не називав, і тільки у кінці XV століття так Володимира Великого почали величати на території московії. Вони наскільки захопилися фальшуванням, що у текстах, де писалося про Аскольда, змінювали його ім’я на Володимира. Навіть архієрея Михайла Сирину перенесли у часи Володимира.

 Московія добре розуміла, що створення історичних міфів дозволяє захоплювати території інших держав під виглядом повної історичної справедливості. Книга Михайла Брайчевського «Утвердження християнства на Русі» заперечує всю цю багатовікову брехню. Щоб побачити апетит росії через призму так званої «Володимировоїлегенди» ознайомтеся з проповіддю митрополита Онуфрія 28 червня 2020 року: «Св. Князь Володимир був видатним керівником держави. До складу Русі входила не тільки територія нинішньої України, входила значна частина нинішньої росії, входила Білорусь, частина Польщі, частини інших держав. Тому говорити сьогодні тільки про хрещення Київської Русі це буде неправильно, приниження трудів св. Князя Володимира. Він хрестив цю велику Русь, яка існувала за його часів, і столицею якої було місто Київ». 

«Утвердження Християнства на Русі». Книга написана в 70-х роках, надрукована у 1988 р.  

Ще згадаймо, як на світовому рівні атеїстичною державою СРСР відзначалося тисячоліття хрещення Русі. У всіх навчальних закладах імперії пояснювали, що Бога немає, а хрещення Русі святкували, як якесь визначне комуністичне свято. Ось як імперії важлива Україна. 

Михайло Юліанович відійшов у небуття 23 жовтня 2001 року. Чомусь його ім’я майже невідоме широкому загалу, хоча його праці високо оцінені за кордоном. Про це свідчить запрошення у 1974 році Президентом Гарвардського університету зайняти посаду професора цього навчального закладу. Також його працю високо оцінив Папа  Іван Павло ІІ. 

Михайло Юліанович не отримав жодної державної нагороди, його іменем не названо жодної вулиці. З листопада 2014 року до січня 2015 року Київська міська адміністрація проводила громадське обговорення щодо перейменування вулиці Металістів на вулицю Михайла Брайчевського. Попри позитивні рекомендації перейменування було відкладено. 

Чому так? Відповідь на питання проста. В СРСР комуністична партія була ширмою, а насправді державою керував КДБ. Щоб отримати керівну посаду в державних органах, інститутах, армії, друкованих засобах, академії наук, стати священиком і так далі необхідно було піти на співпрацю з ними і кар’єра одразу йшла вгору. На прикладі особистості Михайла Брайчевського ми бачимо наскільки ще сильні позиції старої кадебістської системи в Україні. В інтерв’ю Богдану Жолдаку на його запитання, яка була реакція церкви на цю книгу, прозвучала відповідь — «Не знаю». І це не дивно з огляду на попередню версію. Щоб перервати цей зв’язок з росією нашим історикам та керівникам церков необхідно визначити свою позицію. Вважаю, що авторитет Папи Римського Івана Павла ІІ дає підстави для правильного рішення.

Автор цієї статті влітку цього року відвідав Ягелонський університет у Кракові. На запитання про імовірність хрещення Русі Аскольдом польські історики дали позитивну відповідь. 

P. S. Все життя Михайло Брайчевський переконливо захищав українську мову, звинувачував московію в антиукраїнській політиці, русифікації, нищенні пам’яток історії і культури.

Про автора: Зенон Бандрівський — гірудотерапевт, дослідник історії, автор перекладу Гіппократа на українську мову, співвласник патенту № 37822 про дослідження впливу українського Тризуба. Володар Гран-прі міжнародного проекту «Шевченко єднає народи» в номінації «Наука» за 2021 рік..

Джерело:surma.com.ua